Підказка щодо написання листів

IAMPETH, Міжнародна асоціація майстрів каліграфії, граверів, вчителів чистописання, що базується в США, на своєму сайті має добірку вінтажних видань періодики з мистецтва та практики чистописання:
http://www.iampeth.com/vintage_magazines.php
До завоювання світу друкарськими машинками чистописання було надважливим вмінням, зокрема у бізнесі, бо уявіть собі рукописні банківські та бухгалтерські документи… Хоча ми собі добре уявляємо жах лікарського почерка…

Ми живемо в добу, коли вже не тільки друкарська машинка, але й принтер не виключено, що невдовзі стане реліктом, втім, багато чому можна повчитися й в старих каліграфів. Нижче наводиться замітка з 1-го номеру журналу The Penman’s Gazette від березня 1881-го року. Автор – дехто Олив Грей, псевдонім, бо фактично це просто назва відтінку сірого кольору: оливково-сірий.

Підказка щодо написання листів

Якщо переглянути статистику нашої чудової поштової служби за будь-який рік, можна переконатися, що ми живемо у добу листування. Зайдіть до величезного палацу – відділення поштової служби в Нью-Йорку, і ви побачите, як цілодобово приходять і виходять тонни кореспонденції.

Написання доброго листа це прекрасний здобуток, але кожен мусить бути обережним, навіть якщо вміє писати листи, щоб ніщо в майбутньому не змусило гірко пожалкувати. Зокрема це стосується молодих людей, яким слід бути особливо уважними, коли вони викладають на папері справи суто особистого характеру, можливо, на все життя скріплюють своїм підписом, і вже не існує жодного шансу відкликати цього листа, коли він вже вийшов з ваших рук. Може прийти час, коли ви б з радістю заплатили гроші, щоб повернути листа, в якому ви жорстко розкритикували іншу особу або розповсюдили неприємну історію про неї. Такі речі мають прикру властивість потрапляти не в ті руки і бути прочитаними особами, які перетворять це на проблему. Є така категорія людей в кожній громаді, яка дуже полюбляє роздмухувати такі справи у проблеми. Впевнений, що ви знаєте таких у вашому місті, і я, звісно, також знаю кількох таких навколо себе. Але я не прагну їхнього товариства. Вони знайдуть спосіб видурити листа в вашого приятеля «на хвилиночку» – і наслідки розростуться, як будяки на занедбаному полі. Будьте особливо обережними, коли ви пишете щось негативне про інших.

Взагалі, злосливі листи це завжди погано. Вони ніколи не роблять нікого кращим, але часто перекаламучують усе товариство, викликаючи напруження й суперечки. Хтось дав наступну пораду людині, яка збиралася «сісти і віддати адресату частину свого розуму». Напишіть листа, викладіть всі вбивчі, найобразливіші аргументи, на які здатні. Потім звільніть свій розум, зробіть його якомога гострішим, перечитайте свого листа, щоб відчути всю його силу, і просто спаліть його, щоб заощадити на поштових витратах. І це буде одне з
наймудріших заощаджень у вашому житті. Якщо ви цінуєте «частину свого розуму», не відсилайте її нікому. Дуже ймовірно, що вашого листа передаватимуть з рук в руки як характеристику вашої особи, і завжди зачитуватимуть, щоб вас дискредитувати.

Завжди пишіть якомога приязніше про на теми, які цікавлять вашого партнера з листування, і перетворіть ваші листи на справжню радість для отримувача, коли вони потрапляють до його скриньки. Людей, хто вміє так листуватися, не так вже й багато у світі, і на них великий попит. Практика такого листування принесе вам справжнє відчуття здобутку.
Olive Gray

The Penman’s Gazette, Jersey City, March, 1881 Vol. III – No 1.

Advertisements

Круто! Просто круто!

Британського походження американський поет, певною мірою ексцентрик Вестин Гью Оден про друкований на друкарській машинці та рукописний текст:

Most people enjoy the sight of their own handwriting as they enjoy the smell of their farts. Much as I loathe the typewriter, I must admit that it is a help in self-criticism. Typescript is so impersonal and hideous to look at that, if I type out a poem, I immediately see defects which I missed when I looked through it in a manuscript. When it comes to a poem by somebody else, the severest test I know of is to write it out in longhand. The physical tedium of doing it ensures that the slightest defect will reveal itself; the hand is constantly looking for an excuse to stop.

Цитата з есея Writing.

Поліграфічні манускрипти

Епоха рукописних книжок пішла в історію не одразу по винаходу друку. Ще в 1961-му році вийшов “A Concise Dictionary Of Middle Egyptian” (Словник давньоєгипетської мови Середнього Царства) Раймонда Фокнера і відтоді кілька разів перевидавався. Приведене фото з видання 1999-го року.

20140420-161844.jpg

Не дивно, тому що єгипетські шрифти тільки недавно перестали бути дуже дорогою до вирішення поліграфічною проблемою.

Duke – китайська ручка… Таки китайська…

Часто по форумах любителів перових ручок питають про китайські ручки під брендом Duke. Виробник сам себе рекламує, як поєднання кращого від Китаю та Німеччини, бо начебто цей бренд був оригінально німецьким, але його купила китайська фірма. Перевіряти це я не маю особливого бажання. Повіримо.

Що стосується власне ручки, то років зо шість тому я придбав собі Duke 96A-3. Коштувало це десь доларів 15-20. На дорожчу китайщину я б не наважився. Зовнішній вигляд доволі елегантний.

20140323-164614.jpg

Щоправда писати можна тільки без ковпачка: на верхню частину він не налазить.

20140323-164842.jpg

Я так і не розібрався, розбірний перовий вузол чи ні. Легким зусиллям не розбирається. А більше сили краще не прикладати, бо ж китайське. І це не необґрунтована іронія.

Перо маркироване 22KGP, що має означати сталеве перо з 22-каратною позолотою. На вигляд перо майже чисто сталевого блиску.

20140323-165256.jpg

Пише, в цілому, непогано. Можна порівняти з недорогим Паркером серії Сонет, хоча Сонет все ж таки ковзає по паперу якось приємніше. Д’юківське перо, здається, більш жорстке. Товщина спеціально не позначена на видимій частині пера, але за відчуттям відповідає паркерівському М. Я використовував “рідне” чорнило під тим самим брендом.

Сама ручка важкувата, а металевий перовий вузол періодично ковзає по пальцях, але до цього можна призвичаїтися та напрацювати належний “хват”.

20140323-165726.jpg

А тепер – увага! Наближаємося до ключового. Ось на знимку поршневий заправник. При тому, що ручку майже не використовували від головки поршня відвалилося ущільнювальне кільце. Та й корпус циліндру пішов тріщинами. Звісно, без компресійного кільця поршень не втягує чорнила, тому доводиться братися за шприц та використовувати заправник, як звичайний картридж.

20140323-170125.jpg

Ось власне й оцінка китайському виробнику. Вони вже навчилися непогано створювати зовнішній вигляд виробу. Вони відчувають потребу виходити не тільки на масові ринки, а й на вузькі, з потребою у “розкішних” товарах. Вони вже дбають про бренди – звідси ці покупки вивісок в європейських країнах. Але до бодай мінімально надійної механіки їм ще далеко. А саме в цій механіці й уся сутність! Саме за тонку механіку поціновувачі люблять механічні годинники та ті ж наливні ручки.
>

Ще з шухлядної археології

Крім зеленого Pilot-78G, у шухлядці знайшовся ще й чорний.

20140321-134209.jpg

Якщо зелений мав перо М, середньої товщини, що приблизно знаходиться за європейськими градаціями між тонким і середнім, то це перо має позначку F. Вонo значно тонше за європейський аналог, тобто можна назвати екстра- або навіть екстра-екстра-тонким.

20140321-134109.jpg

Для заправки використовується гумова пипетка з металевою планкою для натискання. Наповнює не дуже ефективно, хоча це може бути через те, що я використовую “нерідне” чорнило. Вихід – зняти пипетку та заповнити її за допомогою шприца. Картридж від зеленого “Пілота” мені вставити не вдалося. Як і сам пипетковий заповнювач на зелений “Пілот”. Не знаю, чи так має бути, чи це через якісь дефекти – все ж таки це не нові покупки, а “стародавні” знахідки.

20140321-134124.jpg

Писати слід на папері хоча б середньої якості. Зовсім поганий папір перо просто рве, більш-менш пристойний, але нижче середнього – швидко забруднюється перо. В принципі, більшість шкільних зошитів дозволяють використання такого пера. Натомість офісні нотатники та щоденники – далеко не всі. “Молескін” – все гаразд.

20140321-134154.jpg

Ось так виглядає в усій красі. Фотографувати не вмію – вибачте.

20140321-134045.jpg

“Рідного” пілотівського чорнила я не маю. Читав рецензії, що пілотівське чорнило відрізняється підвищенною плинністю, тобто низькою в’язкістю. Я випробував паркерівське Quink і китайське Duke. Китайське пішло краще. Quink швидше висихає, тому перо слід промивати частіше. Особливо це відчувається саме на тонкому пері, бо канальчики подачі чорнила тонкіші і легко забиваються.

Мабуть, азійські виробники чорнила орієнтуються на письмо саме тонким пером.

Знахідка у шухлядці

Домашня археологія часом приносить дивовижні відкриття. Раптом сплила ручка, обставини та час придбання якої встановити з першої спроби не вдалося. Вправи з напруження пам’яті все ж таки вичавили з глибин, що цій ручці років десять.

Огляд знахідки та гуглення дозволили встановити “особу”.
20140310-202101.jpg

Це японський продукт, а саме Pilot 78G. Бюджетний канцтовар для школи та повсякденного використання. Вже більше не виробляється. Існував у чотирьох кольорах: чорний, червоний, зелений, синьо-зелений. Фотографувати я не вмію, отже повірте мені на слово, що колір – зелений.

Огляд пера засвідчив, що воно сталеве, вкрите жовтим шаром, “позолотою”. Навряд вироб ціною 15-25 доларів може похвалитися справжньою позолотою.

20140310-202345.jpg

На зовнішній поверхні видний напис: Pilot Super Quality Japan M 198
M – це товщина лінії, японська М відповідає європейській тонкій – F. Для мене це надто товсте перо, хіба що для писання дуже великими літерами, розгонисто, або для орнаментальних вправ.

20140313-152547.jpg

Ручка дуже легко розбирається й збирається.

20140310-202628.jpg

Чорнило міститься у картриджі. В інтернетах пишуть, шо в “пілотів” вони унікальні, і слід покупати оригінальні або заправляти шприцом. Другий варіант спрацював добре.

Ковпачок прикручується. Це може розглядатися як недолік і як перевага. В моєму звичному гармидері це скоріш перевага, бо є така властивість в ручок вилітати з ковпачка і втикатися пером у підлогу.

Намалюй владі “#$&” по-стародавньому

Пам’ятаєте, напередодні виборів президента була така «противсішна» ініціатива намалювати на бюлетенях penis? Я натрапив на стародавній аналог такої акції у Стародавньому Єгипті часів 6-ї династії (2345-2181 рр. до н.е.) у статті в єгиптологічному онлайн-журналі Осіріс.нет. Отже, подібний хід думок був притаманний і єгиптянам. Хоча враховуючи, що піраміди будували праукри, то й не дивно…

Спочатку спробуємо трішечки навчитися читати давньоєгипетською. На малюнках офіційне і неформальне імена жерця поховальних ритуалів, який крім того обіймав ще чимало відповідальних та почесних посад в адміністрації місцевого намісника. Вчені знайшли його могилу і власне там і натрапили на древню акцію «намалюй владі penis».

Почнемо з неформального імені.

20140305-002859.jpg

Бачите синє півколо? Так от, це літера Т. Нижче неї – санки. Санки – це комбінація ТМ. Птах, дещо схожий на сову – М. Пальмова гілка – Й. Ми отримали Т-ТМ-М-Й.

Тепер трохи пояснень. Єгипетська писемність не мала літер для голосних звуків. Взагалі, це типово для писемностей народів, носіїв афроазійських мов. В арабській та єврейських абетках також немає «чистих» голосних, є засоби на них «натякнути», так звані matres lectionis, «матері читання», тобто засоби, що допомагають читанню. Ткст, нпснй бз глснх, дсть вжк чтт вкрйнськй, але в афроазійських мовах внутрішні голосні у слові несуть граматичні значення, як у нас закінчення. У нас також є сліди подібного у вигляді чергувань: трУсити – трЯска, допомОгти – допомАгати, але це дуже обмежений засіб сигналізувати про граматичну функцію слова, а в афроазійських мовах – це головний. А реченн без закінчен чита не так важк навіть українськ. Так само і носіям афроазійських мов цілком реально навчитися читати тексти без голосних.

Ще однією особливістю єгипетської писемності є її, так би мовити, «ребус ний» характер. Вона має знаки для позначення окремих звуків. Ви вже знаєте Т, М, Й. Але єгиптянам подобалося доповнювати графічний образ слова ще знаком-малюнком, ідеограмою. При чому цей знак-малюнок не обов’язково мав те ж саме значення, що й слово, яке записувалося. Це якби в українській ми для написання слова «голосний», замість частини «голо» намалювали б фігуру оголеної людини. Це дійсно дуже схоже на принцип ребусів. От тільки єгиптяни знак-малюнок ще доповнювали літерами того ж звучання, щоб уточнити вимову. Тобто наш запис Т-ТМ-М-Й треба читати ТМЙ. Т і М тут тільки уточнюють читання знаку «саночки».

На перший погляд здається, що це занадто надмірна система. Насправді ж, саме така надмірність допомагає читанню. Ми читаємо не літера за літерою, а схоплюємо цілісний графічний образ слова . Саме тому тест, написаний з помилками, або альтернативною орфографією важко читати. Єгиптянам було легше схопити цілісний образ слова саме написаного таким чином, з доповненнями. Це компенсувало брак голосних у запису.

Зверніть увагу, що сова, саночки та пальмова гілка «дивляться» вправо. Це означає, що напрямок читання – протилежний, справа наліво. У даному слові це не має значення, але зараз ми побачимо, що композиційно буває і по кілька знаків у рядку.

Прочитаємо тепер повне ім’я небіжчика.

20140305-003324.jpg

Куди дивляться саночки? Наліво? Отже, читати будемо зліва направо. Перший знак, схожий на пляшку, це якась розпотрошена тварина: серце та трахея. Читається НФР. Як там голосні розміщувалися і які саме – ми не знаємо. Півколо – Т, санчата – ТМ. Отже, повний набір знаків – НФР-Т-ТМ. Пам’ятаємо, Т-ТМ – треба читати ТМ? Маємо НФР-ТМ. Це ім’я бога рослинності. Фраза занадто коротка, щоб однозначно встановити її граматичну структуру, скоріш за все перекладається «Той, хто прийшов довершеним». От таке ім’я мав бог рослинності.

Далі маємо ламану зелену лінію – Н. Далі варто знати трохи граматики. Єгиптяни часто «забували» написати суфікси та закінчення наприкінці слова, якщо вони складалися з так званих напівголосних, тобто Й та У (як англійське W). З точки зору граматики тут Н – частина форми приналежності НЙ. Тобто читати треба НЙ.

Останній знак ви всі напевно знаєте з масової культури. Це так званий АНХ – знак життя. Насправді він не АНХ, тобто в ньому немає А, є приголосний звук, що скоріш за все був подібним до арабського звуку «айн». Він схожий на шурхіт у гортані, якщо вимовляти дві голосні одну за одною: ОА, УА. Спробуйте «кОАліція», «пунктУАція». Тільки у нас цей звук інколи є, інколи немає, і ніколи він не впливає на значення слова, а в єгиптян – це самостійний звук мови, з якого складаються і яким відрізняються слова. Його позначають у транскрипціях перевернутою комою, але щоб не шукати її на розкладці, залишимо А.

Отже, маємо у підсумку НФР-ТМ-НЙ-АНХ.

Єгиптяни дуже шанували богів, тому якщо людина носила ім’я, до якого входило ім’я бога, то на письмі ім’я бога мусило слідувати на початку, навіть якщо від цього порушувалася структура імені людини. Ім’я покійного жерця мало звучати НЙ-АНХ-НФР-ТМ, що означає «Життя належить Нефер-тему» або якщо ще й ім’я бога перекласти, то «Життя належить Тому, хто прийшов довершеним».
У сучасній літературі прийнято в єгипетські слова вставляти довільно Е, а також інколи вслід за грецькими транскрипціями інколи А або У, О як в «анх», Амон, Ра, Осіріс і т.д. Таким чином, ім’я нашого героя читатимемо й ми як Ни-анх-Нефер-тем, а неформальне ім’я – Темі.

На похороні Ни-анх-Нефер-тема були присутні його сини, доньки та вдова . Про це ми знаємо з його біографії та інших написах на стінах гробниці. Втім ніхто з них не помітив або не захотів помітити, що на однієї з дверей ієрогліф «санки» написаний у протилежному напрямку, до того ж його форма явно спрощена проти всіх можливих правил. З різних джерел відомо, що два з трьох його синів мали з них якісь суперечки та конкуренцію за вплив, але є ж ще один син, доньки та вдова. І вони не помітили? В Єгипті жінок спеціально грамоті у школах не вчили, але є чимало свідчень, що знатні жінки вміли, якщо не писати, то принаймні читати. І не помітили…

20140305-003433.jpg

Пікантність ситуації додає те, що напевно спотворення знака «санки» натякало на інший знак – власне penis. Вживання знаків для статевих органів було цілком нормальним для давньоєгипетської писемності. Вони мали самостійне фонетичне значення та вживалися не тільки у словах для відповідних органів, але й як звичайні фонетичні знаки. Можливо, у цьому спотворенні знаку мала місце ще й якась гра слів, бо penis читався МТ, а санчата – ТМ. Отже, написання МТЙ замість ТМЙ могло нести ще якісь додатковий сенс, якусь дражнилку чи натяк на щось. Цього ми, на жаль, вже не дізнаємося. Але ми знаємо, що пан Ни-анх-Нефер-тем чимось заслужив на те, щоб йому намалювали penis. Та ще й який! Аж на чотири тисячоліття!

Випадковою помилкою це бути не може, тому що стародавні єгиптяни ставилися до імен, як до важливої частини особистості: збити вирізане у камені ім’я покійного – це означало дуже суворо помститися, знизивши його шанси на вічне життя, бо якщо не збережеться мумія та статуї то душі вселяться в написане ім’я. Якби хотіли помітити, то помітили б і винним стало б непереливки. З нещасним Ни-анх-Нефер-темом вчинили витончено жорстоко: його душу фактично послали на відповідний єгипетський знак!

Детальну статтю на Осіріснет (англ.) можна прочитати тут:
http://www.osirisnet.net/mastabas/nyankhnefertoum/e_nyankhnefertoum_01.htm

Ця писемність називалася – Слова Богів

Це було написано для ЖЖ у травні 2009-го у розпал наступу моралістів з Національної комісії з питань моралі.

20140305-002132.jpg

А якби ця культура зберіглась дотепер! Уявіть собі рекламу і … буквар для першокласника. Втім, верхнє слово означає “слушний”, “докладний”. Нижнє – “перед тим, як”…

Про “золоту добу” без масової грамотності

Я вже практично років 30 намагаюсь переконати себе, що я егалітарист та ліберал. Коли я почав, ці слова ще не набули популярності, але розповсюджені були замінники, частіше апофатичного характеру, тобто казали не якою людина має бути, а якою має не бути. Людина, якщо вона не погана, не мала бути “діловою”, “самою умною”, “счітать сєбя више другіх” і т.д. Тобто практично слід було заляпати себе настільки сірою фарбою, щоб пересічна маленька людинка не відчувала дискомфорту, а краще – щоб ще й відчувала себе якоюсь величиною. Тут вектори культурного розвитку гуманістів епохи Відродження і комуністів СРСР сходились в одну точку: простолюдина вже не шмагали на стайні, йому пояснили, що він не ніщо, а все, його почали всіляко оберігати від різних розумників. Методи, звісно, різні, але результат практично один – усереднення скрізь і в усьому, навіть в тих сферах, де за логікою потрібно було б обирати найкраще (наука, творчість, медицина, військо, державне управління то що).

Зараз і ми, і Захід, як культурний континент переживаємо епоху, котру є велика спокуса назвати з префіксом “пост-“. Постсовок, постіндустріалізм, навіть пост-постмодернізм – словники пухнуть від неологізмів. Простолюдини або маленькі громадяни вже не такі як раніше. Їх не тільки навчили писати (спростивши, до речі, орфографію, прибравши “зайві” літери та правила), але вони вже самі навчились писати книжки і видавати їх. Але ж так не було завжди. Були й інші часи.

От на малюнках я трішечки порозважався з писемністю індіанців майя. Бачите, там зображена шалена, волохата рибка? Це не просто карикатура, Це записане слово kakawaja (j – майже як укр. Х – вплив іспанської орфографії на сучасну маянську транскрипцію). І ця какаваха означає шоколад. А справа один з варіантів запису мого ніку (ЖЖ: Kerbasi).

20140305-010420.jpg

Попри те, що писемність, в принципі, не особливо складна структурно, т.з. силабо-логографічна, як, наприклад, сучасна японська або корейська у варіанті Півд. Кореї, все ж таки вона достатньо вражає своїм виглядом та графічною формою, щоб відлякати раз і назавжди будь-якого простолюдина. Я переконаний, що в стародавніх майя не могло в принципи бути графоманів. Три чверті, а може й більше сучасних письменників, якби їх змусити перейти на писемність майя, адаптовану до сучасних мов, відмовилися б від своїх творчих задумів. І від того культура б тільки виграла.

Мені здається, що проблема сучасної культури у тому, що освіту стало дуже легко отримати, а культурність – імітувати. Легко імітувати стало навіть творчість, бо будь-яке лайно зараз не можна просто узяти та назвати лайном без ризику наразитись на звинувачення в упередженості, снобізмі, корисних мотивах, заздрісті і т.д.

Попри давні ліберальні традиції Захід все ж таки залишив деякі бастіони, котрі простолюдин не може перетнути, принаймні, не викривши себе. Ось розповсюджена в мовах з латиничною абеткою традиція зберігати орфографію мови походження власних імен і назв, наприклад, одразу дозволяє побачити, хто є хто. Ти англієць, а для тебе у Польші є місто Рокло, а не Вроцлав (Wrocław)? Все з тобою ясно. А композитор для тебе Чопін, а для твого німецького приятеля – Хопін, коли він Шопен (Chopin)? Гаразд, від вашого кола треба триматись подалі інтелектуальній людині. На жаль, ми, в нашій кириличній культурі не маємо навіть таких пасток для банального розуму. Може тут і треба шукати відповідь, чому наше культурне поле стале полем агресивного несмаку, попси та примітивних субкультур.

На мою думку, майбутнє, до котрого ми, на жаль, не доживемо, у поступовому зближенні стародавньої селективності і сучасної вседоступності. Мають постати якісь м’які, невидимі фільтри, щоб ніхто не образився, але тихенько собі зайняв достойне місце серед собі подібних і не потрапляв туди, де дурь особливо помітна та шкідлива.

Либонь, слід перечитати “Бунт мас”…